Присуджуючи Нобелівську премію миру за 2022 рік російському Меморіалу, білорусу Алесю Бяляцькому та українському Центру громадянських свобод Норвезький Нобелівський комітет, здається, спізнився рівно на вісім років. Те, що виглядало би доречним у 2014 році (хоча тоді я віддав би перевагу Мустафі Джемільову) виглядає не зовсім адекватним у 2022 році.
І справа не в нагороджених, яких ми всі вітаємо і щиро бажаємо успіхів в їх правозахисній діяльності, а в тому, що цей рік особливий: РФ, розв’язавши війну проти України, порушила не просто права людей, а основні – невід’ємне право на життя, право на свободу та особисту недоторканість, право на недоторканість житла… А головне – порушили базові міжнародні договори, на яких мир тримався.
Сьогодні є величезна загроза миру у всьому світі! Правозахисною діяльністю тут навряд чи завадиш. Тут, скоріше, треба давати Нобелівську премію миру саме тим, хто реально відновлює порушені права і встановлює справедливість. В цьому сенсі беззастережний переможець – народ України і його Збройні Сили.
Якщо не встигаєте за ходом історії, то хоч би не заявляли, що
“… Норвезький Нобелівський комітет хоче відзначити трьох видатних борців за права людини, демократію та мирне співіснування в сусідніх країнах Білорусі, Росії та Україні...”
Бо в умовах гарячої фази війни Росії та співучасті Білорусі проти України – це звучить як ляпас українцям, які віддають свої життя і за свободу свого народу, і всіх європейців – за вашу ж свободу, поважні члени Нобелівського комітету. Краще б вже не вручали премію цього року, як це було під час Другої світової війни. Валерій Чалий (Valeriy Chaly)