... Глибока ніч. Година друга чи третя, зпросоння не бачу цифри. Вхідний дзвінок. Командир опорника з дрімучого лісу.
- Де в Авдіївці приймає ветеринар?
Ще раз намагаюсь розгледіти цифри на годиннику. Таки третя година.
- Хто-хто?
- Ветеринар. У нас собака з пораненням уламками....
Крізь сон пояснюю щось про його графік роботи та обіцяю вранці уточнити в зоозахисників контактний телефон. Кладу слухавку і закриваю очі. Через хвилину підхоплююсь на ліжку: стоп, яке ще поранення уламками?
Знаходжу в телеграмі хлопця з цього опорника. "Всі цілі крім собаки?" - "Ні".
Вночі пересуватись по території нам не можна. Як і не можна уточнювати інформацію щодо втрат, обстановки на постах та активність ворога в месенджерах. Від нічого робити риюсь в інтернеті, знаходжу номер ветеринара і скидаю на крайній набраний номер...
Це була звичайна ніч на війні. Звичайний приліт гранати в окоп, де разом зі своїм господарем охороняла ваш мирний сон собака. Звичайне поранення уламками та евакуація пішки в темряві навпомацки. Але дуже незвичайна і зворушлива ситуація, коли, віддавши пораненого побратима медикам, бійці вернулись на опорнік і прийнялись рятувати собаку. Так, вночі. Так, в кількаста метрах від ворога, який легко міг закидати це дійство ще кількома гранатами.
Чотирилапа захисниця вже в строю, а боєць, поранений в ту ніч, завершує лікування у шпиталі. Я не знаю, як хлопцям вдалось знайти посеред ночі контакти зоозахисниці Элеонора Крутова там, де навіть мобільний зв'язок знайти не так просто. Головне: їхня турбота про тих, хто поруч - це так зворушливо 💓