Ця кицька живе в Первомайському. Від Первомайського до Пісків – рукою подати. В цієї кицьки немає одної лапи. Прилетіло щось важке з Донецька, а вона не встигла сховатися. Осколком відтяло киці лапку. Вона одразу прийняла мене за свого, як тільки уперше побачила. Вночі, коли починається обстріл, а ОБСЄ спить, кицька намагається залізти до мене під бушлат і щось сказати: «Не бійся. Це тільки спочатку страшно. Ми навіть не встигнемо злякатися, якщо до нас прилетить. Все станеться в одну мить. І в наступному житті – ти будеш кицькою, а я – солдатом. Ти будеш шукати свою четверту лапу, яка весь час тебе болить, а я – буду убивати.»
Ця кицька може розказати мені про війну більше, аніж переважна більшість фахових літераторів.