А з іншого боку, на вході до кімнати нарад ГШ забирають смартфони (там же диктофон і фотоапарат) – відповідно, занотовуючи сказане в блокнот, пряму цитату навести складну вато. Ну й дещо просять не оприлюднювати через «секретність» чи з інших міркувань.

Тому, з огляду на такі обставини, я прозвітую тут все ж більше як блогер, а не як стандартний журналіст.

Перше – те, що найбільше цікавить більшість читачів і мирних громадян: ЧИ БУДЕ СЬОМА ЧЕРГА МОБІЛІЗАЦІЇ? Чи правда, що вона БУДЕ, хоча й не називатиметься так, як раніше?
Точної відповіді на це запитання знову не прозвучало (її, власне, і не існує). Але я б вжив таке формулювання: Муженко не підтвердив, але й не спростував мій висновок, зроблений із його заяв, про те, що сьомої черги мобілізації не буде. Тобто, швидше за все, таких мобілізацій, як у 2014-2015 роках – по 35-40 тисяч чоловік – ми вже не побачимо. Але: за умови, якщо ситуація на фронті залишиться приблизно такою, як зараз. Якщо не буде нової масштабної агресії, якщо не оголосять воєнний стан.

Для такої ситуації, як зараз, «наявних сил і засобів на лінії зіткнення достатньо».

Військова арифметика така: демобілізація 5-6-ї черг – це звільнення трохи більш як 80 тисяч військових. На сьогодні звільнено вже 41 тисячу. А за контрактом з початку року до ЗСУ набрано понад 40 тисяч військових.

////Сходиться? Так. Питання лише, хто й коли замінить ще > 30 тисяч людей, які демобілізуються. Точної відповіді я не почув.

При цьому Віктор Муженко недвозначно кілька разів повторив: у разі потреби насамперед будуть мобілізувати «резервістів першої черги». Це близько 80 тисяч осіб, призваних до ЗСУ в 2014 році.

У Генштабі вважають, що ці більшість цих людей мають не лише необхідний вишкіл, а й бажання знову взяти під козирок.
Я сам належу до цієї черги мобілізованих/демобілізованих і тому трохи в курсі про наміри хлопців щодо повернення в армію. Тому висловив скепсис і запитав НГШ, на яких юридичних підставах відбуватиметься повторний призов в армію резервістів? Новим указом президента або?...
(При цьому зауважте: офіційний резерв і військовослужбовці запасу – дві різні категорії).

Відповідь НГШ: так, орієнтуємося на резервістів, які приписані до тих бригад, де вони служили. Саме вони за законом мають поповнювати підрозділи у випадку безповоротних втрат і демобілізації інших військовослужбовців.

Існує закон про військову службу в резерві. Втім, визнає начальник Генштабу, потрібно його допрацювати.

//// Я зайшов на сайт МО і перечитав дещо з цієї теми. Наприклад: «…Тому одним із важливих завдань сьогодення, визначених Президентом України для Збройних Сил України, є створення військового оперативного резерву першої черги. У березні 2015 року прийнятий Закон, який встановлює обов’язкове зарахування в оперативний резерв військовослужбовців, які звільняються, як зі строкової служби, так і тих, хто був призваний по мобілізації. Резервісти призначаються на свої або ж вищі посади в тих частинах, підрозділах, де вони проходили службу.
Що дозволить при необхідності проведення чергової ротації або загальної мобілізації сформувати підрозділи з підготовлених, що вже пройшли бойове злагодження, військовослужбовців».
Ось пруф, «а остальноє додумайте самі»: http://www.mil.gov.ua/rezervist/

З початку першої мобілізації у розшук оголошено 8 тисяч військовослужбовців, які самовільно залишили частини. Цю цифру НГШ, коли згадав, не пов’язував із якістю «першої черги». Але вона показова, погодьтеся. А ще ж можна порахувати аватарів і т.п. «резервістів»…

Ще з мобілізаційної теми. За «крайні» (цитую:) три місяці замінено 12 обласних воєнкомів, залишається вакантною посада київського міського військового комісара (п-к Кидонь переведений на один із департаментів Сухопутних військ).

Військкомати посилюються, бо одна з їх задач на даному етапі – тісна комунікація з місцевою владою для забезпечення комплектації ЗСУ військовослужбовцями за контрактом.

У планах ГШ (але не те щоб дуже близьких, як я зрозумів) – переформатування військових комісаріатів як структури, що вже навіть самою назвою відсилає нас у дрімуче радянське минуле і не відповідає сучасним вимогам.

* * *
Власне воєнна частина.
На карті безпекової ситуації України, яку показує ГШ, - сім червоних стрілок-загроз. Серед них – одна з Білорусі, союзної РФ (Поліський напрямок), решта – власне від Раші, зокрема аж дві (Південнобузький і Бессарабський) – з боку ПМР, на Вінниччину й Одещину відповідну. Решта – Сіверський, Слобожанський, Донецький, Кримський.

Причому останнім часом зростає увага до Сіверського напрямку, де Мордор у Клинцях Брянської області облаштував нову потужну військову базу 144 мсд (мотострілецької дивізії).
До всього, траса Москва-Брест забезпечує можливість швидкого перекидання військ Снігерії сюди від Москви.

Перша фаза навчань «Літня гроза-2016», які ще тривають, полягала якраз у тому, щоб вести мобільні дії й оперативно перекидати українські танки на великі відстані, з напрямку на напрямок. Виходить нібито непогано, включно з форсуванням Дніпра. Зокрема, з Чернігівщини, з 1-ї танкової бригади, майже всі трали успішно дійшли до ШирЛану на Миколаївщині, з Поділля – на Чернігівщину і т.п.

ЗСУ з відомих причин не надто горять бажанням встрявати в рубку з російським монстром. Але, каже Муженко, Генштаб прорахував різні умови і зробив висновок: «У нас є шанс відбитися», тобто у Збройних сил України є можливість протистояти навіть всеохопній агресії РФ (з усіх напрямків одразу), завдаючи Росії значних втрат. «Це те, чого вони бояться після 2014 року», - каже генерал армії Муженко, перелічуючи випадки боягузтва, втеч та іншого дезертирства «нєпобєдімой і лєгєндарной» на Донбасі.

У росіян чисельність армії – 1 млн. лише військових (не рахуючи 850 тис. цивільних), але вони досі не вийшли на заявлену на 2012 рік кількість контрактників 420 тисяч. Російські строковики – це типу переважно ацтой і гарматне м'ясо, до того ж за потреби розконсервувати свою техніку Мордор чекає не менше «обломів», ніж було в нас 2014 року.

У нас ГШ хвалиться тим, що створив Головне управління морально-психологічного забезпечення.

А, відповідно до замірів, у батальйонах типу «Айдар» чи «Донбас» 70-80% бажаючих брати участь у бойових діях. У деяких «повністю готових батальйонах» - 50-70%.

«Це реалії сьогоднішнього дня, - визнав Муженко, вочевидь маючи на увазі, що цифри не те щоб високі і що є й інші батальйони та бригади. – Але показник зростає, йде підготовка».

Лише в Сухопутних військах ЗСУ в нас особового складу – 125600 осіб, тобто майже стільки, скільки було в усіх Збройних силах станом на 2014 рік. Плюс ВПС – 43000, ВДВ – 12000, ВМСУ – 10600 і т.д.

У 2015 році окремо створено 3 омбр, 4 омпбр, 1 обспп, 2 озрдн, 1 зрппс, 1 обраа, 1 реап, 4 оабр, 1 огшбр, 1 оамбр, 1 обрпм (абревіатури гугніть, кому цікаво:))

Із закупівлею сучасного озброєння туго, доводиться переважно модернізувати старе. Логіка така: наприклад, танк «Оплот» коштує 100 млн., а навіщо нам 10 танків за 1 мільярд, якщо ремонт і модернізація танка трохи нижчого класу коштує 1-1,2 млн. грн.
«Що краще, один танк, нехай і «Оплот», чи один танковий батальйон?» - риторично питає Віктор Муженко.

Ну і ще трохи тупих цифр. Якщо в 2014 році в ЗСУ було проведено 69 заходів оперативної підготовки, включно з навчаннями, то у 2015 році – 225, а в 2016-му – 298 (план), уже проведено 219.

«Може, ми навіть забагато запланували, - каже генерал армії, - але сподіваємося на перехід кількості в якість».
До речі, на сьогодні, за словами Віктора Муженка, а ЗСУ 116 генеральських посад.

За 2014-2016 роки призначено командирів бригад – 37, комбатів – 188, ком дивізіонів – 111, на генеральські посади – 46 офіцерів з АТО, присвоєно військове звання «генерал-майор» - 27 особам.

НГШ каже, що це не роздування штатів, бо, за приблизними підрахунками, 33-35 військовопосадовців генеральського рівня звільнені із ЗСУ або переведені на полковничі посади.

/// А цей шматок я візьму з прес-релізу ГШ.
Відповідаючи на питання [блогерів] щодо можливого введення воєнного стану, начальник Генерального штабу відзначив: «На сьогоднішній день такої загрози немає. В нас достатньо сил та засобів, щоб реагувати на ті загрози, які виникають на лінії зіткнення. Якщо виникне проблема більш масштабного характеру – тоді, я думаю, що цей варіант буде можливий».
Також генерал армії України Віктор Муженко наголосив, що рішення буде прийматись, виходячи з оцінки тієї обстановки, яка буде складатися на той час, коли буде прийматися рішення.

* * *
Говорили ще багато, не на всі питання були відповіді по суті, і далеко не все мені сподобалося. Я ж ще з мобілізації і відрядження у військкомат знаю, що УПА (українська паперова армія) і реальна армія – це дві різні речі. Ну але таке. Певне зростання війська є і в кількості, і в якості теж, це факт. Хоча навіть Сили спецоперацій – за визнанням НГШ, «це частина ЗСУ» з усіма організаційними та фінансовими мінусами. Від допомоги громадськості, волонтерів й експертів ЗСУ не відмовляються.

Ну й ще один момент, про який я спитав насамкінець. Статус нинішніх «добровольців» - ДУК і УДА, питання «легалізації» у контексті іміджевих втрат ЗСУ та взагалі присутність на передовій, зокрема на прикладі загибелі ДУКівців на шахті «Бутівка», що не визнавав штаб АТО.

«Є деякі епізоди участі цих формувань у бойових діях», - сказав Віктор Муженко. За його словами, ЗСУ визнали і факт загибелі. «Але я маю знати і знаю, у якій точці на лінії зіткнення стоїть кожен підрозділ. А ці хлопці – захотіли прийшли, захотіли пішли, - пояснив НГШ. – Виникають і зникають. Відповідно, ми не можемо представляти їх до нагород обліковувати їхні втрати».

Також начальник Генерального штабу повідомив, що нардеп Дмитро Ярош не став його радником. Муженко і Ярош (колишній лідер «Правого сектора», а тепер організатор Української добровольчої армії) зустрічалися раз, після чого Ярош зник із поля зору, зайнятий власними справами.

За словами Муженка, зі складу УДА лише один (!) чоловік брав участь у резонансному захопленні в полон сімох бойовиків у районі Широкиного в травні, хоча в інтернеті писали про визначальну роль підрозділу УДА в цьому бою.
Щоправда, роль того добровольця в успіху операції була далеко не постання. Коли наша група, переслідуючи ДРГ, несподівано заскочила в окоп до «сепарів», ті запитали, хто це такі. «Мы ваша смена!» - крикнув він (боєць УДА). «Після цього кількох секунд замішання вистачило, щоб взяти бойовиків у полон», - розповів Муженко офіційне бачення операції.

Деякі блогери-учасники зустрічі поділилися інсайдом, мовляв, наша група з 54-го розвідбату отримала прочухана за цей ризикований випад. Але начальник Генштабу парирував: верховний головнокомандувач-президент оцінив цей вчинок, підписавши 21 липня указ про нагородження бійців, які взяли полонених, державними нагородами.

Доповідь закінчив. Дякую за запрошення, за компанію, за каву й печеньку.