Ось 3 цікавих запитання від харківських курсантів:
1️⃣ Ваше бачення подальшого розвитку інституту капеланів у Збройних силах України. Що змінилося, на Вашу думку, у діяльності Збройних сил після впровадження цього інституту?

Інститут капеланства в нашій Церкві існував задовго до початку цієї війни, проте значною мірою більш формально, адже в нас не було ворога і ми не очікували агресії від нашого сусіда. Тому раніше, до війни, наші священники-капелани брали участь, здебільшого, у духовно-патріотичному вихованні при навчальних закладах. Але з початком війни одразу сотні священників почали їздити на фронт і возити гуманітарну допомогу. Таким чином наші священники спочатку стали волонтерами, а потім вже з-поміж них сформувався потужний інститут капеланства. Треба зважати й на те, що не кожен священник може перебувати в умовах війни, витримувати це служіння морально. Тож, пройшовши справжнє горнило війни, нині маємо понад 600 військових діючих капеланів від Православної Церкви України. Вони духовно підтримують наших військовослужбовців, дають духовні поради, допомагають долати розчарування, зневіру, запобігають суїцидам тощо. Тому загалом, інститут капеланства зараз інтенсивно розвивається та утверджується, і попереду ще багато роботи в цьому напрямку. На жаль, питання капеланства досі не унормоване з боку держави. Але це є вкрай необхідним, бо кожен капелан має отримати соціальний захист, і держава повинна чітко означити роль капелана в українській армії. Повинна втілити в законі, в рішеннях те, що підтверджене самим життям, – українська армія потребує капеланів, бо їхнє духовне служіння життєво необхідне воїнам.

2️⃣ Як сьогодні вибудовуються взаємовідносини Православної Церкви України з іншими релігійними конфесіями?

Ми маємо добрі стосунки і співпрацю з іншими Церквами, які діють у нашій державі. На жаль, не дуже добрі відносини маємо з Російською Православною Церквою в Україні. Ми не маємо нічого проти існування в нашій державі представництва РПЦ. Але ми нарешті маємо власну визнану Церкву у своїй незалежній державі. Тому, як існує Грузинська, Румунська чи Болгарська Православна Церква серед 14 канонічно визнаних помісних Церков світу, так і Українська Православна Церква (ПЦУ) посіла почесне 15 місце у цьому переліку. Проте, на жаль, ми бачимо шалений спротив і агресію з боку нашого північного сусіда і в релігійній сфері, а тому між нами немає добрих відносин, як, наприклад, з УГКЦ, Римо-Католицькою Церквою тощо – хоча у питаннях віровчення між православними немає відмінностей, як це є у нас з католиками чи протестантами. До речі, в Україні діє Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, а у світі немає жодного подібного органу, де би представники усіх церков і релігійних організацій певної країни збиралися, обговорювали і навіть ухвалювали спільні рішення… Тобто, в Україні Церкви різних конфесій в цілому добре співіснують поміж собою, і ми й надалі будемо мирно співіснувати. Того ж очікуємо і від РПЦ.

3️⃣ Курсантів цікавить фраза зі Священного Писання: «Немає більшої любові, коли хто душу свою кладе за друзів своїх». Чиї це слова і яке мають відношення до військових?

Ці слова належать нашому Спасителю Ісусу Христу, Який сказав: «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15: 13). Господь називає найвищим проявом любові, коли людина віддає свою душу за своїх ближніх. Це безпосередньо стосується і військовослужбовців, які проявляють таку любов, адже вони жертвують найдорожчим – власним життям і йдуть на це заради своїх батьків, дітей, заради землі, заради кожного із нас. Якби не вони, можливо, ми б тут зараз з вами не збиралися і не мали б мирного неба над головою… Ми щодня чуємо з новин про втрати наших військових, і вже настільки звикли до цієї констатації, що стали черствими до таких чисел. Але ці цифри – це людські життя! Це ж жертви заради нас із вами, про які ми не маємо права забути! І це – той найвищий прояв любові, про який говорив Господь Ісус Христос.