Насправді - боюсь сказати. Поки що.
Розповім тільки, що коли мене згвалтували вперше, на початку 1990-х, судмедексперт (!), до якого я прийшла через кілька годин після, відмовився провести відповідну експертизу, бо, на його думку, на моєму тілі було замало слідів насильства (мали бути великі гематоми, подряпини і рани, а були тільки "невеличкі синці"). "Тобі просто не заплатили, а тепер ти хочеш нормальних хлопців підвести під статтю". …
Тих хлопців уже нема (я спеціально дізнавалася, їх давно поховали), а судмедексперт іще довго був судмедекспертом (я спеціально дізнавалася - довго, довго ще був).
Пишу про це, бо знаю, що це не унікальна ситуація.
Зрештою, коли мене пограбували в 2002 році, лікар, який брав, у присутності мого чоловіка, аналіз для встановлення кількості алкоголю в крові (ага, я була жертва пограбування, і в мене брали кров на аналіз), відразу попередив, що був дзвінок із райвідділку, щоби, не дай боже, він не написав у документах, ЯК ВОНО Є НАСПРАВДІ, бо тоді це буде інша стаття, ле що у форматі неофіційної послуги він скерує мене зробити рентген ключиці, і радить відлежати кілька днів, бо у мене струс мозку. Я тоді працювала в "Поступі" - і вже потім отримала трохи інсайдерської інформації про те, як було описано ситуацію не в протоколі з моїх і чоловікових слів, а в справі у слідчого.
Відмінності були принципові, причому абсолютно принципові, дописані слідчим "факти" були неправдиві і такі, що мали мене скомпрометувати (наприклад, було сказано, що я перебувала в стані сильного алкгольного спяніння тощо). Іронія в тому, що я йшла додому відразу після вечора "Кохання і війна", це все відбувалося на Малій сцені театру ім. Заньковецької, і було до сотні людей, які бачили мене приблизно до 21.35 (пограбування сталося на Пекарській відразу після 22.00, в мене виривали сумку і били кулаком по голові та по плечі). У мене тоді було дуже яскраве червоне волосся. Слідчий сказав: "Ясно, що з таким волоссям ти всіх провокуєш. Дякуй, що тебе не згвалтували".
Через якийсь час я зрозуміла, чому слідчий підробив час, коли сталося пограбування, чому в матеріалах справи нічого не було про струс мозку і про тріщину в ключиці і чому він сфальсифікував ситуацію, змусивши лікаря написати в офіційній довідці, нібито в момент пограбування і розмови зі слідчим я була пяна. Цей добрий слуга закону просто чекав службового підвищення і не хотів мати нерозкритої справи за тяжчою статтею.
У мене питання: хіба ці люди, цей судмедексперт, цей слідчий і цей лікар, не є ланкою, що служить примноженню насильства?
Бо я думаю, що є.
Колись я таки наважуся розповісти про насилля в моєму житті без самоцензури. А поки що - тільки це.
І ще таке. Жертва - не провокує.
І ще. У моєму колі спілкування жертвою сексуального насилля, якщо брати до уваги лише кримінальні випадки, є не менше як кожна четверта жінка. А припускаю, що й кожна третя. Просто я не допитлива.