Довгий пост про сервіс із запитаннями до ПАТ «Укрзалізниця» (зі сподіванням, що вони не будуть риторичними). Учора поверталася від батьків до Києва. Через справи змушена була на день раніше терміново виїхати. На щастя, 23 серпня таки знайшла останній квиток на потяг класу Інтерсіті. Надзвичайно зраділа, що не доведеться добиратися перекладними. Так ось. Здавалося б, врахувала всі нюанси. А їх багато. Наприклад, саме у потягах Херсон-Київ, Київ-Херсон ніхто дотепер не сканує к…виток з телефону. Ну ок, на всіх не вистачило сканерів, тому вдома роздрукували квитки. Проте, виявляється, все не так просто.
Зупинка потяга в Миколаєві триває 3 хвилини. Швиденько добігли до вагону, подаємо роздруківку, а провідниця каже: - Це несправжній квиток. Треба роздрукований.
Спантеличена, нічого не розуміючи, кажу: - Так ось же, роздруковано.
- Ні, це приставний вагон міжнародного сполучення Херсон - Мінськ, ваші листочки нам не підходять. Треба було в касі нормальний квиток взяти. Ну добре, сідайте. На наступній станції - Долинська - у вас буде час замінити квиток в касі.
До Долинської мене не попускало. Практично увесь вагон вискочив на станції обмінювати свої роздруківки на "нормальні квитки". Так, все обміняли. Проте, чому на квитках не було вказано, що роздруківка не буде дійсною? Чому на станції в Миколаєві, а ми чекали на потяг понад 20 хвилин, жодного разу не було сказано про цю колізію? Чому, як виявилося у розмові з провідниками, білоруській стороні не було надано прізвища людей, які їхали по Україні? Звідки ми мали дізнатися про прикрі реалії внутрішніх недомовленостей між українськими і білоруськими перевізниками?
Іще, вагон був оснащений для перевезення людей з інвалідністю. Дівчина з Херсона придбала квитки на Київ і виявилося, що ці квитки - на місця людей з інвалідністю. Білоруська ж сторона дуже довго її не пропускала, бо у них була інформація про те, що пасажир з інвалідністю придбав квиток. Невже не можна було дати оновлену інформацію білорусам?
Чому я це пишу? Пасажири, обговорюючи ці питання аж до Києва, зробили висновок: - Ну тепер будемо знати.
Мені не подобається позиція, коли тільки я буду про це знати. Мені б хотілося, щоб інші пасажири не мали нервів на зупинці у 3 хвилини, не відстоювали свої права на перевезення, не бігали 500 метрівок, а просто посміхалися і раділи сервісу. Тому чекаю відповіді від Вас, шановна ПАТ «Укрзалізниця»!
P.S. Виношу з коментарів. Так, іще важливий нюанс. Я дуже рада, що таке сполучення взагалі існує із зупинкою у Миколаїв. Однак, вагони, які ви пустили класу Інтерсіті, - це просто відремонтовані й переобладнані старі вагони. Вай-фаю нема, зарядок нема, кондиціонування нема, сервісу нема. Багато чого нема. І це також для мене ставлення до півдня, бо більшість моїх співгромадян їдуть на море на південь - чи то в миколаївському, чи в херсонському напрямках. Їдуть з дітьми, людьми похилого віку, при цьому, навіть не можуть одержати нормальну поїздку тривалістю понад 5 годин. Це один з найдовших переїздів по Україні у вагонах, які не витримують критики.