Я рідко пишу пости, але тут особлива ситуація де дуже багато запитань на які я не можу отримати відповідей.
Хочу поділитися враженням від виставки свого друга і вчителя Мирослава Ягоди, яку я відвідав у Львові в картинній галареї Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького ( https://www.facebook.com/lvivartgallery/ ) і яка триватиме до 9 червня.
З Мирославом я познайомився у 2012 році і був вражений його стилем життя, його світоглядом і пріорітетами. Це був… абсолют усіх людських цінностей для мене, йому було плювати на престиж,
на місце в "еліті", він займав свою окрему нішу, яку і створив. Геніальний художник і поет, що гнув свою лінію до кінця і попри повну байдужість з боку українських меценатів,
живучи у фінансовій скруті, не піддавався, на численні
пропозиції з боку Польщі, Німеччини та Австрії, змінити громадянство, навіть ображався на таке (пригадую його історію, коли він розказував що виставив за двері свого підвалу, польського мистецтвознавця, який озвучив пропозицію, отримати карту поляка, емігрувати в польщу і працювати в академії викладачем живопису, а потім ще написав йому листа, як він посмів таке запропонувати).
Такі пропозиції були цілком виправдані, адже ім'я Мирослава Ягоди записано в енциклопедію Ґутенберґа (варшавське видання 2000 року), а також його роботи купував Іван Павло ІІ, папа римський. Це коротко про те, якою людино був Мирослав.
А тепер про моє враження. Сама тема активізації уваги до його творчості після смерті є очікованою, як любив говорити Мирослав- в нас країна некрофілів, люблять мертвих художників. Але тут дещо інше і не зрозуміліше. В період 2013-'15 років, ми були сусідами, я винаймав помешкання на вул. Палія, мав можливість заходити в гості до Мирослава майже кожен день, що, власне і робив.
На моє величезне здивування, перше полотно яке я побачив на виставці, а саме назване "Новий рік" і датоване 2014 роком, я бачив вперше. В цей період Мирослав вже мало малював, але писав дуже багато поезії. Тому якщо б він над ним працював, я б точно не зміг це не помітити. Бо він показував мені всі свої нові роботи (пам'ятаю "сокиру неандертальця", а також багато графіки).
А тут, щось не зрозуміле. Дата це перше що кинулося в очі, потім я почав придивлятися уважніше і мене здивувала вже техніка. Замість привичного пастозного, фактурного мазка Мирослава, я бачу полотно, яке просвітлюється крізь тоненький шар фарби. Третє питання- назва "новий рік". За весь періоднашого активного спілкування, я жодного разу не чув щоб його якось торкалася ця тема.
Можу з впевненістю сказати, що його улюбленим святом було Різдво і він кожного року писав нового вірша, чи колядку з такою назвою. Але новий рік... Ніколи.
Крім основного, ще такі дрібниці як вирвані символи, на цій роботі, з інших його картин, кольорова гамма, тематика, композиція і глянцевість (я не бачив в нього жодної полакованої роботи і одного разу ми навіть розмовляли про це, що лакують ті хто хоче дорожче продатись, чи щось таке)...
В додатку хочу написати що жоден з родичів Мирослава і навіть його мати, з якою вони були дуже близькі і яка часто його навідувала, теж не бачила цього твору.
Можливо я помиляюсь і це легко можна пояснити, цього я теж не виключаю Але я хочу щоб було якесь пояснення. Коли я прийшов другий раз в палац Потоцьких, цю картину вже замінили іншою, а на моє прохання поговорити з директором, відповіли що його нема, хоча робочий день ще тривав, не надали можливості поговорити ні з замом, ні з жодним хто має якийсь стосунок до виставки.
На мої наполягання, все ж поговорити з кимось, прийшов якийсь молодий чоловік, сказав що це не його робота і що, "якщо не подобається щось,- пишіть заяву".
Ось така ситуація.