Що нам робити з союзником агресорки - Китаєм?
По-перше, усвідомити, що КНР від моменту розпаду СРСР розглядав Україну як недружню країну. Пекін – учень Москви, Мао Дзедун – учень Сталіна, Сі Дзіньпін – учень і послідовник Мао Дзедуна. Замах на «територіальну цілісність» ідеологічної сестри СРСР – замах і на Піднебесну. Упертість, з якою Україна ухилялася від повернення в «стійло», мала б бути покарана десь так, як китайці зараз карають уйгурів на Північному Заході країни. Вон…и їх утримують у гетто, більше схожих на концтабори, і посилено денацифікують. У тому числі, через позбавлення життя.
Тепер українці з розряду недружніх перейшли в розряд ворожих, бо загрожуємо режимові-близнюку, не визнаємо переваг авторитарного режиму, стверджуємо розпад «імперії», схожої на Китай, і можемо показати, чого варта армія авторитарної держави та російська зброя, аналогом якої є й китайська. Отже, загрожуємо експансіоністським намірам КНР і, буквально, ставимо під загрозу виконання програми Комуністичної партії Китаю (КПК), де анексія Тайваню запланована на 2027 рік. Такого маоїсти не пробачають ніколи. А «велика китайська мудрість» на повірку може виявитися чимось подібним до «російської душі». Ну, це хто знає їх ближче.
Отже, не те, що милості чи підтримки, а навіть толерування нашої державності від Китаю не слід було чекати. Ну, хіба Росія б погодилась, але саме цього ж не може бути, за визначенням, ніколи. Отже, маємо не «стратегічного партнера», як визначила, з дозволу, українська дипломатія Китай 2011 року, фактично, вічного, м’яко кажучи, недоброзичливця. Чи міг МЗС у країні, де досі ніколи не було зовнішньої політики від слова «взагалі», хоч щось розуміти у міжнародних відносинах, питання риторичне.
Від 1991 Україна цікавила китайців, головним чином, у таких питаннях:
• Стежити, щоб Київ не відкрив в Україні торгівельне представництво Тайваню, відстежувати й припиняти контакти українців з тайванцями. (Виконавці: Міністерство державної безпеки КНР, МЗС КНР.)
• Заволодіти в Україні таємними документами щодо ракетобудування та інших технологій, який потребував китайський ВПК і промисловість, у цілому. (Виконавець: Міністерство державної безпеки КНР.)
• Створення умов для експорту в Україну максимальної кількості китайської продукції. Переважно тієї, яка не має збуту в інших країнах світу. (Виконавці: кілька профільних міністерств уряду КНР за підтримки Міністерства державної безпеки КНР.)
• Вивчення України як потенційно недружньої держави на предмет формування «моделі вразливості». Вивчення процесів, що відбуваються в посткомуністичних країнах. Створення механізму впливу на внутрішню й зовнішню політику України. (Виконавець: Міністерство державної безпеки КНР.)
• Використання території України й дипломатичної присутності в нашій країні для збору розвідувальної інформації щодо країн світу, оперативної розробки й залучення до конфіденційної співпраці іноземних дипломатів, акредитованих в Україні. (Виконавець: Міністерство державної безпеки КНР.)
Отже, в Україні під прикриттям Посольства КНР, насправді, функціонує резидентура Міністерства держбезпеки Китаю.
На сьогодні КНР позиціонує себе як ворожа Україні держава й надає РФ для війни в Україні військово-технічну, інформаційну та ідеологічну допомогу (див. учорашню публікацію: «Війна «Заходу» і «Сходу» в Україні. Китай). Що втратить Україна, якщо проігнорує немотивований і нераціональний «страх» перед «великим Китаєм», як робила вже це у випадку з «великою Росією», і відкриє не лише торгівельне, але й дипломатичне представництво Китайської республіки (так офіційно називається Тайвань) в Україні? – Нічого. Але здобуде ще більшу підтримку Тайбею у нашій війні з Росією й, звичайно ж, інвестиції. На сьогодні 14 країн світу вже мають дипломатичні відносини з КР, ще 58 підтримують з Тайбеєм «неофіційні» дипломатичні відносини.
Що зробить КНР, у разі встановлення дипвідносин між Україною й Китайською республікою? – Лементуватиме. Довго й голосно. Проросійську позицію у війні не змінить, допомогу агресорці надавати не припинить і навіть потік не дуже якісних товарів промисловості та агробізнесу не припинить. Хоча, аби якось припинив, нам було б лише краще. Співвідношення імпорт-експорт завжди було на (дуже велику) користь КНР. Ми не залежимо стратегічно від китайського ринку збуту – їм були потрібні лише наша прихильність до їхніх «національних інтересів», технології й земля. Як сказав би Тарас Шевченко: «І більш нічого…».
Відкриття в Києві посольства дружнього Тайваню не лише продемонструвало б здатність України висловлювати вдячність і бути адекватною в міжнародних відносинах, але й застосовувати санкції проти тих, хто допомагає агресору. Це стало б найбільшою зовнішньополітичною поразкою КНР за десятки років і профілактувало б інших потенційних «поплічників» агресорки. В Україні воюють (і гинуть) тайванські добровольці й рівночасно продовжують працювати в інтересах КНР і РФ працівники МДБ КНР – які тут наші національні інтереси й пріоритети, у нас є багато вибору? І коли ще, як не зараз?
КПК може понизити рівень дипломатичних відносин або навіть припинити їх. А які можуть бути дипвідносини з країною-союзником агресорки, що поклала собі за будь-яку ціну знищити Україну й українців? Тим більше, якщо є вибір між другом і ворогом. Тайванці, на відміну від старої української дипломатії, розуміють геополітику, тож шукають в Україні друзів, які, як відомо, пізнаються у біді. Вони настільки симпатизують нам і нашій боротьбі за волю, що навіть планований на Тайвані концерт російської оперної співачки Нетребко скасували. )
Звичайно, комусь конкретно це не сподобається (бізнес, спотворене або шаблонне уявлення про Китай, особисті зобов’язання перед МДБ КНР тощо), але, слава Богу, у нас уже теж почали з’являтися і зовнішня політика і власні національні інтереси. Слово за МЗС України.