Не стало Євгена Кириловича Марчука. В пам'ять про нього хочу поділитися короткими спогадами.
Напевно, мало хто з Вас знає, що в моїй біографії були часи, коли я працював помічником народного депутата, тоді голови опозиційної "Народної Ради" - Ігоря Юхновського. А коли він посів посаду першого віце-прем'єр-міністра, то я став його помічником в уряді. Колись розповім про ці буремні часи більше, а сьогодні про Євгена Марчука. В мої обов'язки входило формувати чергу з міністрів,... комунікувати з ними і часто бути присутнім під час розмов. Особливо важко це було робити, коли Леонід Данилович "хворів" або насправді хворів. Попередні аудієнції затягувалися, кількість людей в приймальні росла... Треба було якось розрулювати ці VIP-черги.
Сталося так, що тодішньому міністрові оборони Константину Морозову довелося почекати в приймальні хвилин 15. Він сидів, надувався, червонів, потів. Було видно, що в його голові бурлить. Він сприймає цю ситуацію, як неповагу до себе. Раптом схопився на рівні ноги і з обуренням, підвищивши тон, заявив: "Я вам що, прапорщик якийсь?" Довелось заспокоювати. Говорити про непередбачувані обставини. Але він нічого не сприймав.
Через годину зайшов Євген Кирилович. З добродушною посмішкою спитався, чи Перший ще не звільнився? Я вибачився і попросив почекати. "Та що ви, я все розумію", - відповів він. Мені відлягло. І тут я йому запропонував перейти в гостьову кімнату, випити чаю або кави. Він відмовився. Ми говорили хвилин 10. Але яка це була розмова! Потім двері відчинилися і вийшов попередній відвідувач. Я провів Марчука до Юхновського і вийшов. І тоді ж подумав, що тільки самодостатня людина, яка не набиває собі ціну, може досягти великого успіху. Дякую за урок і вічна пам'ять.