Це стане величезною проблемою для нового Уряду, для Президента, для України.

Особливо це буде проблемою на фоні цілком очікуваної повної втрати транзиту вже наступного року, з відповідною втратою біля чотирьох відсотків ВВП та, як наслідок, економічним спадом.

Враховуючи, що російська сторона відмовилася проводити тристоронні переговори в травні, тобто вже після обрання нового Президента України, на червень переговори теж не були узгоджені, то стає очевидним, що вони свідомо затягують цей процес. І тут спекуляції щодо впливу виборів президента чи парламенту є лише виправданнями.

Можливо, вони чекають на рішення Данії щодо Північного Потоку 2, з якого буде зрозуміло, чи затримається його будівництво на півроку, чи він запрацює з 1 січня 2020 року, як заплановано. Нагадаю, тільки один з трьох варіантів проходження ПП2, які зараз розглядає Данія, призведе до затримки з будівництвом. І навіть ця затримка не гарантує Україні збереження транзиту - РФ може свідомо пійти на сценарій, коли вони просто обмежать поставки газу у Європу до контрактих мінімумів, це призведе до підвищення цін у Європі (і для України), і потім з позиції сили РФ буде тиснути на Європу щоб перешкоди для ПП2 були усунені.

Тому для нас, для України, так важливо мати можливість скористатися передбаченим транзитним контрактом правом на перегляд тарифу у 2018-2019 роках для отримання компенсації за прискорену амортизацію та знецінення української газотранспортної системи як наслідок втрати транзиту з 2020 року. Відповідні позовні вимоги наразі визначені на рівні 11-14 мільярдів доларів США.

Озвучений Прем'єр-міністром вибір моделі анбандлінгу може не тільки позбавити нас можливості отримати компенсацію, а і призвести до того, що нас зобов'яжуть повернути Газпрому 3 мільярди доларів.

І може так статися, що новий уряд вже не зможе це виправити.

Так навіщо це робити? Заради кого і чого? Заради яких інтересів?

P.S. Зараз в пресі уряд розповсюджує заяву Світового Банку, що він підтримує прагнення уряду відокремити діяльність з транспортування газу за моделлю "відокремлення власності".

Це виглядає скоріш як маніпуляція суспільною свідомістю.

Бо, як кажуть, "диявол в деталях".

По-перше, таку модель можна реалізувати і після закінчення нового арбітражу, а поки реалізувати іншу дозволену європейським та українським законодавством модель (ISO). Тому можна цього прагнути, а такі прагнення може підтримувати Світовий Банк.

По-друге, і найголовніше, питання в тому, хто бере на себе відповідальність за твердження, що таке рішення уряду не призведе до негативних наслідків для нового арбітражу?

Бо без цього заяви про підтримку будь-якої моделі анбандлінгу втрачають сенс.